04 серпня 2010

25 років тому Україна втратила одного із своїх найвеличніших літературних талантів і сміливого та незламного патріота, Василя Стуса. 4 вересня 1985 року, після 23 років нелюдського радянського ув’язнення, Василь Стус, відомий український поет і публіцист та один із найбільш активних і рішучих членів українського десидентського руху, помер у радянському таборі суворого режиму.

Народжений 6 січня 1938 року у Вінницькій області, Василь провів своє дитинство у Донбасі після того, як його сім’я переїхала туди у 1940 р. Він вивчав філологію у Донецькому педагогічному інституті, а його перші вірші були опубліковані у 1959 р. Після закінчення інституту він працював учителем у Кіровоградській області, служив в армії та навчав української мови і літератури в Горлівці, Донецької області. У 1963 році почав вчитись в аспірантурі Інституту літератури в Києві, в той же час, беручи активну участь у насиченому літературному житті того часу, пишучи поетичні та критичні статті, більшість із яких публікувалась у журналах. У 1965 році його викинули з інституту за те, що брав участь у мітингу-протесті, що викривав таємні арешти і закриті судові слухання української інтелігенції; після того був змушений працювати фізично і виконувати різну роботу, щоб заробити на життя. Проте він продовжував писати вірші, літературну критику та звернення, що виражали протест проти відновлення культу особистості, русифікації та обмежень свободи слова. Внаслідок цього, у 1972 році його заарештовано разом з іншими письменниками десидентами: Іваном Світличним, Євгеном Сверстюком, Ігорем та Іриною Калинцями – та засуджено до п’яти років таборів суворого режиму та до трьох років заслання. Своє ув’язнення він провів у Мордовії, а заслання відбув у сумнозвісному та жорстокому радянському концентраційному таборі на Колимі. У 1979 році він повернувся до Києва і у скорому часі приєднується до Української Гельсінської Групи (УГГ), організації, яка слата на захист прав людини. Вісім місяців пізніше, його знов арештували і цього разу засудили до 15 років відбування покарання (10 років ув’язнення та 5 років заслання). Умови його другого ув’язнення у таборі особливо суворого режиму в Пермській області були нестерпними. Йому не було дозволено жодних побачень, він зазнавав постійних утисків адміністрації, а внаслідок тяжких і нелюдських умов у таборі його здоров’я згубно погіршувалось. Мабуть, найстрашнішим випробуванням для Стуса була неможливість таємно переправити за межі табору хоча б рядочок своїх поезій. Його листи та всі його писемні роботи конфісковувались адміністрацією, а через його засудження діючого політичного режиму на його роботи Радянською владою накладалась заборона. Він загинув жорстокою і самітною смертю в одиночному ув’язненні під час голодування. Його похоронили на тюремному цвинтарі в могилі, позначеній лише № 9.

19 листопада 1989 року тлінні останки Василя Стуса перепоховали на Байковому кладовищі у Києві поряд із його друзями, загиблими в неволі у 1984 році, Юрієм Литвином та Олексою Тихим. 26 листопада 2005 року його було посмертно нагороджено званням Героя України.

Василь Стус назавжди залишиться символом витривалості людського духу в його боротьбі за свободу і справедливість. Його велика любов до України виявлена в його творчости; на його віршах виховуються нові покоління українців-патріотів не тільки в Україні, але і по всьому світу.